Вересень 2008

Знову дощі, дощі дощі...

Набридло все, як кислі щі.
Хочу додому, де дружина.
І де чека мене дитина.
Хочу я матір вже побачить,
Хочу надвечір порибачить.
Хочу почути співи соловя,
Й тобі влонитись, Українонько моя.
Ти почекай мене, матуся,
Я з еміграції вернуся.
І знов. подамся у світи.
Ти не сердись, ріднесенька, прости.
Дощі, Вкраїна, каяття.
Мабуть вже доленька така.

Боже, благаю, бережи матусю

0 Боже, мій! Ти знаєш все:
Коли й кого забрати.
Та прошу я тебе, мій Бог,
Ще часу мамі дати.
Вона ж чекала так весни,
Вона ж надію мала,
Що прийде день і всі вони,
Хто в діток зимували,
Вернуться знов у той Райок,
Що Фермою назвали.
Бо там і хатка і садок,
Все рідне так до болю.
І де чекатиме вона з Європи сина Толю.

А я? Як плашка із гнізда
Там випурхну на волю...
І полечу в чужі края
Шукати свою долю.
Де б я по світу не мотався
І мов яких би я не знав
У той Райок все повертався,
Де рідну мову з мамою вивчав.
Тому й благаю Бога нині
Здоров’я мамі щоб він дав.
І щоб ніхто по цій хвилині
Своїх батьків не забував...